5 років перебування Ющенка при владі підходять до завершення і, зрозуміло, всі підбивають підсумки, а разом з тим запитують – що ж далі.

Коли йдеться про підсумки, то нібито об’єктивну оцінку за роботу Віктора Ющенка дають його рейтинги як претендента повторно зайняти крісло президента.

Разом з тим це і потенційна відповідь на запитання "що далі?", адже з рейтингом в 3%, майбутнє бачиться без Ющенка. Та чи це так?

Оцінки

Коли мене – прихильника Ющенка – запитують, а що ж він зробив для країни, то повірте, для мене це доволі незручне запитання. Незручне тому, що я, як і багато-хто інший, розчарований його політикою, його діяльністю на посту державного очільникаи.

Одначе, це розчарування не викликає негативних емоцій, а критика не заважає бачити позитивне. Певно всі погодяться, та й сам президент називає це своїм головним плюсом, що в країні існує свобода слова.

Кволенька, недозріла, однак існує. Та й інші свободи, в принципі, існують. Шкода, що їх нівелює всезагальний нігілізм, але це вже трохи інша історія, адже зараз про плюси. Отож, основоположні свободи запишемо в актив президента.

Багато прорахунків ми мали на зовнішній ниві, та попри це у СОТ вступили – це раз, і стосунки з ЄС підняли на небувалий доти рівень – це два. На успішному саміті Україна-ЄС у грудні 2005 року, Україну було визнано країною з ринковою економікою, що мало усі наступні торгово-економічні наслідки включно зі вступом до СОТ і теперішніми переговорами з ЄС по зоні вільної торгівлі.

Після цього з ЄС було підписано низку важливих договорів в найрізноманітніших сферах, підійшовши впритул до підписання угоди про асоціацію, котра міститиме непрямі декларації вступу.

Разом з тим, Україна поглибила стосунки з США, підписавши навіть Хартію про стратегічне співробітництво. Практично в руках тримали ПДЧ, і хоча через серйозні дипломатичні війни й не отримали, однак самі надзусилля президента в цьому питанні заслуговують на подяку.

Важливо й те, що в регіоні Україна, з одного боку, закріпилася як лідер для країн, котрі йдуть по шляху демократизації, а з іншого, здобула хороших адвокатів своїх інтересів в Європі в особі Польщі і Литви.

Важливим здобутком стало й отримання права на проведення Євро-2012. Всі ці маленькі перемоги, в купі з революцією, стали вагомою заявкою на утвердження України на мапі світу.

Про себе заявили, але майже одразу категорично розчарували. Адже у внутрішньому житті спостерігалися суцільні політичні протистояння. Але хіба можна було інакше, коли перемога в 2004 була вирвана тільки завдяки масовим виступам громадськості.

Так, інша сторона здала бій, але ж війну ніхто не думав припиняти. Саме це, мабуть, й стало основною причиною, чому Ющенко в країні до кінця не реалізувався як президент.

Та попри всі вставляння "палок в колеса" і тут значна робота була пророблена. Пригадати хоча б універсал єдності як спробу до консолідації сил. Ба, навіть на сьогодні варіант співпраці помаранчевих і біло-голубих ще не відкинуто до кінця.

Разом з тим ми бачили роботу над формуванням національної ідентичності українства – роботу над піднесенням української історії, культури, Церкви, нашої спільної пам’яті – тих речей, котрі в будь-якому суспільстві є об’єднавчим стрижнем.

І навіть якщо сьогодні навколо цієї роботи президента є багато інсинуацій, то в майбутньому, переконаний, ці перші, хай непевні, але такі потрібні кроки в формуванні модерної української нації отримають належну оцінку нащадків.

Звичайно, це все добре, але пересічному громадянину від цього ні тепло, ні холодно, – скажете ви. І будете мати рацію: роботи немає, або якщо є – то мізерна зарплата, одну частину якої з’їдає інфляція, а іншу – корупція.

І хоча матеріальні негаразди – то річ швидкоплинна, головне, що втрачається, це рештки надії, що в цій державі можливий порядок. І в цьому доля провини Ющенка чимала. Ми ж сподівалися, що та рішучість, з якою Ющенко боровся за президентське крісло, переродиться в активну роботу по вихолощенню всього того зла, про яке він говорив на агітмайданчиках країни.

Одна справа – говорити, що не дали можливості, а інша – це особиста воля виконати головну обіцянку Майдану – "бандитам – тюрми".

Адже, видається, коли б спочатку, на хвилі ейфорії, принаймні з десяток бандитів було посаджено – такого безладу в країні не було б. Ющенко ж продемонстрував нерішучість, котра породила всезагальну безкарність. А варто було спробувати навести лад. Бо навіть якби це було зроблено важкою ціною, для розвитку країни на даному етапі це мало б куди більший ефект, ніж націєтворення, на якому зосередився президент.

Але в тому то й справа – що ми вибрали "революціонера", а не революціонера. Президент взявся будувати все з підвалин. А на це потрібен час. Питання тільки в тому, чи погодиться суспільство дати йому шанс продовжити почате.

Що далі?

Так кажете, що жодних шансів у нього вже немає? А як на мене, зарано списувати його з рахунку. Чомусь здається, що машина, котра працювала проти Ющенка в 2004, зараз працює ще більш інтенсивніше. І коли звідусюди, як щось само собою зрозуміле, лунає: "у Ющенка немає шансів", то я в цьому бачу лишень маніпуляцію.

Рейтинги у три, два, нуль відсотків, як каже високошанована пані Бекешкіна, можна намалювати й не виходячи із офісу. Чи можна їм вірити? Навряд чи. А ось реальним результатам я вірю більше. Та й, що не кажіть, – ресурс у Ющенка є ще достатній.

Тут і вплив на регіони, й на армію сякий-такий, і СБУ з ГПУ, котрі компроматів на конкурентів накопати можуть. Й наближення до фінансового ресурсу в особі кількох олігархів є, і підтримка Заходу яка-не-яка.

Та й політична підтримка, як і стійкий електорат. Одним словом, є ще порох в порохівницях. От тільки питання: чи зважиться Ющенко воювати, знаючи, що війна може бути аж надто брудною. Тим більше, що головний конкурент – Тимошенко – має у своєму розпорядженні ще більші ресурси. І фінансові, і політичні – той же вплив на суди, міліцію, та, зрештою, через свій кабінет практично на всі електоральні поля.

І вплив цей, як ми бачимо, все росте і росте. Тут і з законодавством різні маніпуляції проводяться (взяти хоча б закон про референдум, або свіженький ще законопроект про зміни до закону про вибори президента), і міністрів знімають, і місцеву владу підгодовують.

Одним словом – поле широке. Та й про підтримку Росії не слід забувати. Однак, варто лиш Ющенку почекати, поки пані Тимошенко в умовах кризи ще трохи посидить на посаді прем’єра – і всі її ресурси втечуть через дірявий бюджет, як вода через сито.

Тобто конкурент сильний, та на місці незавидному.

Що ж до іншого конкурента – пана Януковича, то найліпше резюме для нього зробив його колишній соратник пан Чорновіл, який в одному з останніх інтерв’ю сказав, що для Януковича зараз найважливіше – забезпечена старість, а не політика.

Що в підсумку? Для тих, хто ще вірить в світлу долю України, скажу – якщо убезпечитися від маніпуляцій, відкинути зайві емоції й ілюзії, а включити тверезий глузд – то ще шанс є. І як на мене – той шанс полягає в продовженні започаткованих Ющенком ділах.

А тим, хто аж надто розчарувався в Ющенку, нагадаю, що коли Месія приходить вдруге, то це вже точно кінець світу. А Ющенко – така ж людина як і ми – зі всіма своїми слабостями й недоліками, котра живе і діє в наших конкретних умовах і в нашому конкретному суспільстві.

Володимир Кучер