Корреспондент

Категории раздела

Политика [5]
Статьи на политическую тему
Авторские статьи [0]
Собственные статьи

Наш опрос

Я буду добавлять новости о...
Всего ответов: 1510

Каталог статей

Главная » Статьи » Политика

Сухий залишок "мокрої" депутатської справи

Голова СБУ і Генеральна прокуратура заявляють про розкриття справи про вбивство мешканця Кіровоградської області Олійника. Два фігуранти сидять і дають покази, ще один – екс-депутат Лозінський – в бігах.

Тим часом, ця трагедія висвітлила цілий букет фактів і проблем. Отже, що ми знаємо достеменно?

Отже, "слуги народу" в складі вищого місцевого керівництва та народного депутата dбили людину, представника того самого народу. Це убивство здійснили люди, які утримуються на кошти народу, використовують формально належні народові багатства, збагачуються працею представників цього народу на своїх підприємствах.

По-друге, за офіційними даними Генеральної прокуратури, убивство здійснено таким чином, що в жорстоко побитої жертви по п’ять разів прострелена кожна нога. Отже, в людину чи то спочатку стріляли, а потім добивали, чи навпаки, спочатку били, а потім дострілювали.

Не випадково справа порушена за частиною 2 статті 121 КК України, яка, зокрема, передбачає і "навмисне тяжке тілесне ушкодження, скоєне в спосіб, що має характер тортур…, що призвело до смерті потерпілого".

По-третє, справа продемонструвала крайню гнилість правоохоронних органів. З часу убивства у правоохоронців було два тижні, щоб унеможливити втечу підозрюваного. Проте він утік. Що робили і за що їдять народний хліб 300 000 працівників МВС, 25 000 працівників СБУ, більше 10 000 працівників прокуратури, кількадесят тисяч прикордонників - не відомо.

Депутат мав можливість безперешкодно давати прес-конференції, ходити на засідання Верховної Ради, і навіть відвідувати помешкання убитого, ймовірно, задля того, щоб вибудувати версії для слідства. Він вільно робив це рівно до того часу, доки не стало зрозуміло, що "відмазати" його в його політичної сили перед виборами нема не те що бажання, а можливості.

Крім того, на руках у Лозінського були явні зливи інформації з правоохоронних органів на загиблого, його матір тощо, які він і демонстрував. Більше того, після убивства МВС поширило повідомлення, що "члени слідчо–оперативної групи заявляють, що депутат від БЮТ Віктор Лозинський, Голованівський районний прокурор Євген Горбенко і начальник Голованівського райвідділу міліції Михайло Ковальський беззбройні допомагали правоохоронцям затримати злочинця".

Далі більше. Міністр МВС Юрій Луценко зробив вигляд, що повірив, що загиблий міг по п’ять разів вистрілити собі в кожну ногу. Заява міністра МВС з приводу Лозінського – верх того, з чим Луценко боровся під час акції "Україна без Кучми": "Я з розумінням поставився до того, що пан Лозінський перейшов в табір БЮТ, але не думаю, що його треба нагороджувати за будь-які вчинки. Навіть якщо він зробив правильний вчинок, затримав озброєну людину… Людина була озброєною, і стоїть питання лише в обставинах події, чи всі діяли законно у ході затримання…Я думаю, що якщо він і був правий, то це, можливо, скасує деякі його негарні речі в минулому, але до нагород йому ще працювати і працювати на країну і на людей".

Мовляв, хоча Лозінський і зробив правильний учинок, проте, будемо "справедливі", нагороджувати його не будемо. А про те, щоб садити, зрозуміло, і мова не йде.

Схоже, "ідея фікс", як ще на пару тижнів врятуватися від помсти мстивих "регіоналів", може перекреслити в людині багато що, якщо не все.

Найголовніше – справа продемонструвала крайню межу морального розкладу так званого "політичного середовища".

І річ не тільки в кричущому факті участі вищого місцевого керівництва в убивстві людини, яку вони, теоретично, зобов’язані захищати, і саме задля цього отримують від держави і свої посади, і гроші, і становище. І навіть не в тому, що депутати від БЮТ вимагали нагородити Лозинського "за затримання особливо небезпечного злочинця". І навіть не в тому, що навіть після того, як "лінія партії" змінилася, більше двох десятків депутатів від БЮТ не підтримали позбавлення Лозінського депутатської недоторканості.

Фактично втеча депутата відбулася за прямого сприяння парламенту, який провів відповідне рішення таким чином і в такий спосіб, щоб екс-депутат як раз устиг утекти.

У 2004 році Лозінський в інтересах Януковича допомагав зривати (а отже, фальсифікувати) вибори. У 2007 році він став депутатом від Блоку Юлії Тимошенко, чи то за свій досвід організації виборчої кампанії 2004 року в інтересах Януковича, чи то просто за гроші. Лозінський теж одягався в біле.

Взагалі, ця історія під ніби лінзою демонструє колосальні проблеми української політики і політиків.

У 2002 році напередодні парламентських виборів Юлія Тимошенко в книзі "Невиконане замовлення" розповідала про те, як на своєму виборчому окрузі в тій же Кіровоградській області вона нібито зустрілася з дивною старою бабцею, яка йшла їй назустріч босими ногами взимку по долівці в хатині з вибитими шибками. За словами Тимошенко, "у цей момент я перестала бути підприємцем і стала політиком, Цей біль я бережу в серці кожну секунду". Читаючи ці пасажі, бабусі плакали й віддавали їй свої голоси.

Відтоді спливло чимало часу. Юлія Тимошенко вже скоро три роки як прем’єр-міністр, за два заходи, наздоганяючи за тривалістю перебування на чолі уряду Віктора Януковича, у Кіровоградській області з того часу не стало легше, а сина такої ж бабусі щойно, немов на полюванні, убив депутат БЮТ, якому ця політична сила дала депутатську недоторканність.

У цій трагедії якимсь дивом зібрана аж надмірна кількість символів. За два тижня до злочину в центрі Голованівського району, де відбулося вбивство, місцева влада, підконтрольна депутатові Лозінському, вночі демонтувала малий державний герб України — тризуб і встановила радянський серп і молот. Цей інцидент широко висвітлювала преса.

Що це? Спочатку вбивають символи країни, а потім її людей? Чи втеча самого Лозінського свідчить про те, що буває з людьми, які замахнулися на те, щоб повернути хід історії?

Нарешті - до більш конкретних обґрунтувань. Цей випадок з усією очевидністю показав, які люди переважно потрапляють до парламенту за чинною виборчою системою.

Крім того, стало зрозуміло, наскільки важливі для захисту інтересів суспільства якомога частіші вибори і дієва система стримувань і противаг у владі. Не важко передбачити, що, якби вдалася ідея скасувати вибори і ліквідувати останній механізм стримувань і противаг у вигляді інституту президентства, нині Лозінського вже б нагородили спеціальною відзнакою, а його колеги-депутати, не виключено, слухали б історії про те, як весело полювати на людей.

Коли сьогодні депутати виступають або виключно за парламентську, або виключно за президентську республіку, без системи стримувань і противаг, треба чітко розуміти, що це виступи за грабунок країни без стримувань і обмежень.

Водночас, ця історія змушує замислитися й над тим, кому потрібна велика приватна власність на землю, і чи не час її обмежити. Земля – це не лише економічне, а й соціальне питання. У всьому світі існують відповідні обмеження. Нарешті час зрозуміти, що володіти сільськогосподарською землею має лише той, хто на ній живе і працює (приміром, на максимальній відстані в 10-20 км від наділу), а максимальний наділ не повинен перевищувати економічно обґрунтованих для умов України кількох сотень гектарів.

Нині в цьому питанні всі політичні сили одностайно об’єднані проти суспільного інтересу. Одні політики вимагають необмеженого ринку землі, інші, представлені в земельно-латифундистських фракціях – збереження існуючого порядку фактичного розкрадання земель за безцінь через оренду.

А країні і суспільству, тим часом, потрібні громадяни, мільйони громадян, які є господарями й опорою країни, а не кілька сотень латифундистів і решта кріпаків.

Випадок із убивством на Кіровоградщині достатньо чітко пояснює, чому абсолютна більшість українського суспільства підтримують сильну центральну владу, обрану народом. Суспільство інтуїтивно відчуває, що насильство – це прерогатива або сильної влади, або сваволі. Якщо влади не існує, насильство стає всезагальним, від чого спочатку найбільше потерпають найслабші, а потім – як кому доведеться.

Нещодавно названий син народного депутата від ПР бігав по Києву з ножем за водіями і міліцією, а як тепер "з’ясувала" міліція, він був цілком тверезий і підходить лише під статтю "Хуліганство". Міліція повідомила, що парубок також проходив психіатричну експертизу, яку часто використовують як метод "відкосити".

В тому числі й через такі випадки в суспільстві виникає бажання якнайшвидше припинити безлад і сваволю. Саме звідси підтримка президентської форми правління. До речі, у Середньовіччі саме такі настрої спричинили зміцнення центральних урядів і ліквідацію роздробленості та феодалізму.

Враховуючи інформаційне суспільство на дворі та темпи, з якими Україна проходить історичні епохи, перехід до нової форми у нас можливий за лічені місяці.

Дмитро Видрін робить невтішні висновки з ситуації про малі можливості зміни ситуації. Дозволимо собі не погодитися з цим. Насправді народові варто лише "поворухнути пальцем", щоб кількасот сучасних "господарів життя" зникли з 46 мільйонної країни з такою ж швидкістю, як утік Лозінський.

Варто нагадати, що в Україні свого часу саме з приватної образи почалася Хмельниччина. Той, хто скаже, що нині в багатьох регіонах вже майже немає кому повставати, матиме певну рацію. Але навіть за таких умов драму на Кіровоградщині не вдалося зам’яти, і в цьому заслуга, і суспільства, і заслуженої ним свободи слова.


Автор Олександр Палій, політолог

по материалам: http://www.pravda.com.ua/

Категория: Политика | Добавил: bombers123 (09.07.2009)
Просмотров: 1907 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Статистика